Джон Воллес повернувся з фронту в 1919-му з двома Срібними Зірками і похованою половиною роти. Колишній шеф Дербі помер у суботу — Воллес отримав значок і три тижні, щоб оцінити, кого з громади можна довіряти. Револьвер у нього один, віра в людей нерівна, а підозри ростуть з кожною ніччю. Те, що шериф з'ясовує в нічному обході, він тримає при собі — до ранку про це не дізнається ні газета, ні мафія.

Сорок років оперує сільське населення: пологи, апендикс, кулі. Має приватний жетон на роботу всю ніч — ходить додому до пацієнтів. Завдяки кмітливості та знанням анатомії інколи рятує тих, кого мали би вбити.

Глорія знає Дербі краще за пастора — у її борделі нудьгуючі чоловіки розв'язують язики. Коли вона запрошує когось «на келих», той гарантовано ночує у її кімнатах — і не виходить до самого ранку. Все, що клієнт планував зробити цієї ночі, лишається невиконаним.

Робітник тартака звик до нічних змін і має гострий слух — темрява для нього робочий час, а не привід спати. Не докучаючи балачками вдень, уночі він тихо йде за обраним сусідом і примічає геть усе: до чиїх дверей той навідався і хто крадькома стукав до нього самого. Імена він запам'ятовує без помилки, ось тільки що ті імена значать — доводиться домислювати самому. Одна біда: якщо хтось затримає його по дорозі, ніч мине намарно.

Касирка крамниці на головній вулиці — помічає кожного перехожого і запам'ятовує імена. Ще з дитинства вона товаришує з молодим учителем зі школи на околиці: їхні родини сиділи в сусідніх лавах у церкві, і одне одному ці двоє довіряють без зайвих слів. Поки решта Дербі гадає, кому вірити, касирка твердо знає принаймні одну чесну душу в місті — і має з ким потайки звірити свої здогади.

Чотири роки коледжу і нескінченне піднесення про справедливість — учитель школи на околиці Дербі для дітей кумир, а для громади «зелений ідеаліст». Єдина людина, з якою він ділиться сумнівами відверто, — касирка з головної вулиці, подруга з давніх літ, у чиїй чесності він певен, як у власній. Удвох вони тримаються осторонь пліток і звіряють обережні висновки без зайвих вух — маленький острівець довіри посеред міста, де кожен другий бреше.

Місіс Кетлін Маккой — вдова шахтаря, що загинув ще за Великої війни. Тримає невелику чайну на околиці, де щодня збирається половина старшого Дербі, тож кожна її думка розходиться містом швидше за телеграф. Голос її тихий, але за роки поваги важить більше, ніж здається: коли громада вирішує чиюсь долю, слово вдови нишком тягне шальки за двох. Уголос того ніхто не рахує — та підсумок голосування щоразу дивує тих, хто недооцінив стару жінку.